Анна Снаткіна про свою міжхребцевої грижі



Анна Снаткіна про свою міжхребцевої грижі
Молода красуня актриса Анна Снаткіна, зірка телесеріалу «Тетянин день», цілком може справити враження улюбленця долі! Як же, пробилася в зірки телевізійних серіалів і шоу в свої 25 років. Не інакше як за спиною у дівчини заможні батьки, багатий спонсор, коханець або чоловік … Однак нічого такого в житті Анни не було й близько. Всього домагалася своєю працею, навчанням, виключної працездатністю. Мало того, доля ще й підкидала Снаткіної такі випробування і хвороби, що ворогу не побажаєш …


У дитинстві Анна займалася спортивною гімнастикою. Що й говорити про те, наскільки травмонебезпечний цей вид спорту, які таїть тяготи для організму! І наслідки травм можуть проявитися через роки.

– Я була дуже повненьким, вгодованим дитинкою і відрізнялася відмінним апетитом. А пострункішала завдяки спорту, – згадує актриса. – З 4 до 17 років серйозно, не шкодуючи себе, займалася спочатку спортивною гімнастикою, потім аеробікою. Ось тільки ніколи не думала, що ТАКЕ може статися саме зі мною. Хоча замислитися варто було б.

– Що ж трапилося?
– Міжхребцева грижа дала про себе знати. З 14 років болю в спині під час тренувань періодично мене турбували, і досить сильно. Іноді виступала на змаганнях з знеболюючими уколами … Лікарі попереджали, що з хребтом жарти погані. Але я продовжувала тренування, постійно збільшуючи навантаження, розучуючи все більш складні акробатичні елементи. А до кінця школи твердо вирішила поступати у ВДІК, і коли мені це вдалося, спорт різко закинула. Тим самим зробила фатальну помилку – навантаження-то потрібно знижувати поступово, організму адже необхідно дати час, щоб він пристосувався до життя без щоденних тренувань. І ось – сталося …

Анна не любить зайвий раз згадувати про це, тому що навіть спогади завдають їй біль:
– Я тоді вчилася на третьому курсі, і в нас у ВДІКу ввели предмет «фехтування». Стала помічати, що кожного разу під час занять моторошно тягне ногу. Думала, що застудила нерв, і намагалася не звертати уваги. Але одного разу під час бою на шпагах тренер невдало мене розгорнув, в хребті щось тріснуло і – страшний біль …
Приїхала з інституту додому і мене буквально скрутило, та як! Біль в ногах і спині дика, пекельна, нестерпний – відчуття, що тебе всю прострілюють.

Ні сидіти, ні лежати, ні ходити неможливо. Я скорчилася на руках у тата і кричала, не перестаючи. Тричі викликали «швидку», лікарі робили якісь уколи, давали пігулки, але нічого не допомагало. Нарешті мене відвезли в госпіталь імені Вишневського, а там я потрапила в реанімацію.
Це було пекло. Анна каже, що практично не відчувала ніг. П’ять днів на уколах, пелена перед очима і відчуття, що це ніколи не закінчиться. А потім її перевели в окрему палату. Друг Андрій сидів поруч ночі безперервно і тримав її за руку.
– Тиждень мені кололи найсильніші знеболюючі, і біль трохи відпустила, стало трохи легше. Але лежала все одно нерухомо, навіть руку підняти було нестерпно боляче. Неможливо передати те мій стан. Шок, жах, відчай, повна безвихідь … Я запитала у лікарів, які можуть бути наслідки. Мені спокійно так сказали: параліч. У мене все життя пронеслася перед очима.


Діагноз був невтішний – найсильніша хребетна грижа, зачеплений центральний хребетний нерв. «Дай бог, щоб руки працювали, а на ноги ти вже точно не встанеш», – говорили лікарі. Але в цьому, випадку на кар’єрі можна поставити хрест. Батьки Снаткіної зверталися до кращих хірургів і травматологів. Більшість з них наполягали на операції. Говорили, що треба радіти і тому, що зможуть нормально функціонувати руки. Але навіть в цьому випадку вірогідність вдалого результату була не настільки велика.


Проте, Ганна послухала тих докторів, що рекомендували, як би не було важко, відмовитися від хірургічного втручання.
Кожен день вона робила спеціальні вправи для спини. Причому замість чотирьохсот раз, як рекомендували лікарі, виконувала по чотири тисячі вправ! На свій страх і ризик.
Коли вона відчула себе краще, зажадала, щоб їй принесли підручники.
– Підручники? Ти в своєму розумі?
– У мене сесія через місяць. Не здам – виженуть.
Здавалося б, що таке відрахування в порівнянні з хворобою? – Нісенітниця! Але не для Ганни. Вона не впала в депресію, не почала жаліти себе, і через три тижні після реанімації повернулася до інституту. Вранці заковували в корсет, щоб не дати хребців зміститися, на ноги одягала жорсткі наколінники, щоб утримувати суглоби, і їхала на заняття, лежачи на задньому сидінні машини. Сидіти не могла, лекції слухала стоячи.
І сталося диво – хвороба відступила, а доля подарувала їй нові цікаві ролі.
– Так, мені пропонували зробити операцію, але я відмовилася, – каже Анна. – Вирішила сама відновлюватися. У мене є знайомі, які пережили подібне. І ті з них, що пройшли через хірургічне втручання, згодом виявляли у себе ще одну грижу – як правило, вона утворювалася поруч з віддаленої. Я ж півтора року проходила в корсеті і, наскільки це було можливо, боролася з проблемою, займаючись гімнастикою за спеціальною методикою. Хоч і було дуже боляче, але іншого виходу я не знайшла. У корсеті, незважаючи на заборони лікарів, трохи займалася танцями, сценічним рухом. І ще почала зніматися в серіалі «Ділянка». Коротше кажучи, намагалася відчувати себе повноцінною людиною, і хвороба здалася, відступила. Не дарма ж люди кажуть: якщо чогось хочеш дуже-дуже сильно, то неможливе стає можливим. Тепер я знаю, що це правда.


Не робити операцію було вирішено і на сімейній раді. Рідні Ганни насилу знайшли лікаря, який сказав, що можна спробувати обійтися без хірургічного втручання. Валентина Миколаївна Кремльова з 10-ї реабілітаційної лікарні взялася поставити Ганну на ноги без скальпеля. «Буде боляче і важко, – попередила вона. – Не менше року в корсеті, мануальна терапія і баночний масаж. Готова? »
Вона на що завгодно була готова, аби повернутися до занять і роботи. Слава богу, хвороба припала на перерву в зйомках «Московської саги». Але їх ось-ось повинні були відновити, і актриса рвалася на майданчик.
– Я ж «людина з пропелером» – завжди щось робила, кудись мчала, – говорить Снаткіна. – А тут нерухомість, причому невідомо, на який час. У такі моменти починаєш особливо цінувати рідних і близьких. Не уявляю, що робила б без них, як виборсувалася. Мама, тато і сестра приїжджали до мене по кілька разів на дню, доглядали і твердили як заклинання: «Аню, ти сильна! Головне – не здавайся! Все буде добре! “Мій улюблений чоловік теж весь час був поруч. І я з усіх сил намагалася думати тільки про краще, переконуючи себе в тому, що обов’язково видужаю.


Анна вважає, що в цій історії не обійшлося і без допомоги Всевишнього, що вона зцілилася НЕ тільки спеціальними вправами, а й силою духу, вірою.
– Лікарі казали, що я можу залишитися інвалідом, прикутим до ліжка,

Написать ответ