Дачний сезон



Дачний сезон
Слово «дача» утворено від дієслова «давати». Три століття тому так стали називати маєтки, даровані служивий людям за заслуги. Мабуть, ділянка в шість соток маєтком не назвеш, але для городянина і це – благо: чисте повітря, фрукти-ягоди, цілющі трави. А в період кризи на дачу покладаються особливі надії.


Зізнатися, коли багато років тому чоловік вирішив купити дачну ділянку, я була категорично проти. Городництво зовсім мене не приваблювало. Слухаючи розмови про саджанці, розсада, добривах, я відверто нудьгувала. А тим більше – копати, садити, підгортати! Ні вже, вибачте! ..
Проте чоловік був одержимий, і мені мимоволі довелося змиритися. А для себе вирішила: раз я мимоволі виявилася заручницею городнього буму, то треба зробити так, щоб не я горбилась на цій ділянці, а дача працювала на мене. Вирішила – і стала шукати все нові й нові плюси заміського життя і обертати їх собі на благо.




Дерева для дендротерапіі


Чоловік облаштовував ділянку самостійно – будував будиночок, лазню, садив плодові дерева і чагарники. Хотів було спиляти дикі берізки і їли, що дісталися нам у спадок від довколишнього лісу, але я горою стала на їх захист, ніж тепер дуже пишаюся. По-перше, наша дача справляє враження шматочка первозданної природи, куди злітаються птахи і «забігають» грибочки і лісові ягоди. А по-друге, я вірю в цілющу силу дерев і в той момент якраз захопилася дендротерапія (від грец. Dendron – дерево). Її ще стародавні китайці застосовували для оздоровлення. От і я вирішила не упустити такої можливості. Переконала чоловіка, що дерева – це «відкриті вікна» для проникнення позитивної енергії. Він посміявся, але прохання поступився і залишив навіть одну осику-«вампіршу», щоб забирала всю негативну енергетику і оберігала наші володіння від злих сил. Осикові гілочки я до сих пір вішаю в міській квартирі біля вхідних дверей – як оберіг.
Очищаючи ділянку від зайвих дерев, ми керувалися методом суворого відбору, залишаючи високі й рівні, без вигинів і пошкодження кори. Мало того, за допомогою фольги я перевіряла їх на ефективність. Для цього підносила до стовбура шматок алюмінієвої фольги. Якщо фольга злегка притягалася до кори, значить, це дерево стане нашим донором, ми його не чіпали. Решта дерева довелося спиляти.
У мене відразу ж встановився тісний контакт з «моїми» деревами. Ритуал, який я тоді почала виконувати, зберігся і донині. Приїжджаючи на дачу в п’ятницю ввечері, втомлена від міської суєти, я насамперед йду до своїх ялинам. Тепер я вже точно знаю, що вони допоможуть скинути всю негативну енергію, заберуть біль, образи, досаду й роздратування, що зібралися в мені за тиждень. Я міцно притискаюся спиною і потилицею до стовбура ялини, широко розставляю босі ноги по обидві сторони стовбура, обіймаю його, завівши руки назад, закриваю очі і на 5-10 хвилин завмираю. Я уявляю себе в ці хвилини частиною цієї велетки, відчуваю, як розкинулися «мої» гілки, а верхівка спрямовується до неба, куди і виходить з мене весь негатив. Потім я дякую ялинку і, умиротворена, йду спати.
А на ранок, ледве прокинувшись, бреду босоніж по росяній траві до берізки. За друїдські зодіаку це моє дерево. Поруч з ним я майже фізично відчуваю, як воно виділяє м’яку спокійну енергію, яка наповнює мене. Після спілкування з березою я завжди відчуваю прилив сил і ясність думки.




Полунична плантація


Поступово я так звикла до своєї маленької живої лабораторії під назвою «дача» і мені так сподобалося проводити в ній досліди над собою і відзначати результати, що скоро мене стало сюди постійно тягнути. Спілкування з природою перетворилося на потребу.


Звичайно, мучила совість, що на тлі наших працьовитих сусідок, не разгибающих спини над грядками, я виглядала якоюсь панею – тільки потроху займалася квітникарством. Але я ж попереджала чоловіка, щоб на мене не розраховував! Так що тут все по-чесному, заспокоювала я себе.
Під таким прапором і пройшов мій перший дачний сезон. А на майбутній рік, ближче до весни, я зловила себе на думці, що з нетерпінням чекаю відкриття нового сезону.
На цей раз я, що називається, «захворіла» полуницею. Чоловік знав, що це моє улюблене літнє ласощі, і, мабуть, щоб хоч якось залучити мене до землеробства, приніс кілька кущиків полуниць. «Сортова!» – Гордо повідомив він мені. Я посадила і почала доглядати за кущиками. З’явився ще один інтерес й обов’язок. Я з такою ретельністю взялася за цю справу, що років через три у нас була вже ціла плантація добірної полуниці. До речі, посеред мого квітника ця полунична галявина виглядала дуже ефектно!
Полуниця – найкраща ягода на світі! Є її можу у величезних кількостях. У всякому разі, за день спустошую невелике відерце. Взагалі полуничний сезон використовую з максимальною користю для себе. Застосовую полуницю і зовнішньо – для краси шкіри. Розминаю склянку ягід з кількома квітками календули і наношу цю суміш на обличчя і шию. Протягом дня роблю таку маску рази три-чотири. Ні в який салон краси ходити не треба!




Зовсім не зайві бур’яни


Того ж літа довелося знову вступити в боротьбу з чоловіком. На цей раз за порятунок бур’янів, які він безжально скидав в компостну яму. А я переконана, що в природі немає нічого зайвого, все продумано і збалансовано. В результаті бур’яни ми з ним поділили: йому – корінці, мені – вершки. Всю траву, що залишилася від прополки, я відносила в тенечек на протяг, розкладала на мішковину, де вона сушилася кілька днів. А потім набивала нею подушки – спочатку тільки для себе, потім і синочка привчила, а незабаром і чоловікові сподобалося спати на свіжому пахучому сіні.
Треба сказати, що для мене бур’янів не існує. Тому, як і раніше, дозволяю рости на ділянці і кропиві, і конюшині, і полину … Свіжі букети з цих трав постійно стоять в нашому будиночку, наповнюючи його своїми цілющими ароматами, енергією сонця, дощів і вітрів …
До кожної травинці я ставлюся дуже трепетно. І хоча на початку своєї дачної кар’єри мало що знала про трави, все одно інтуїтивно відчувала їх силу. Вранці, вийшовши з будинку, я машинально зривала 2-3 листочка подорожника, що розпластався прямо біля ганку, і, поки збирала ранкову росу, жувала листик за листком. У той час я страждала хронічним гастритом, але навіть не припускала, що саме подорожник лікує це захворювання. Думала, що болі з часом пройшли самі собою, поки не почула в приміському автобусі рецепт від одного дачника. Він лікував виразку шлунка саме таким способом, тільки після подорожника випивав через 10 хвилин свіже куряче яйце.
А ще я люблю плести вінки з полину. Обожнюю її гіркуватий запах! Вінки виходять широкими, гіллястими, захищають обличчя від сонця і якось по-особливому колишуть душу. Таким чином, досвідченим шляхом, я намагалася підібрати для себе рослину від головного болю. І ось одного разу, збираючи на сонці полуницю в своєму вінку з полину, я машинально прикрила верхівку пучком кропиви. Відчула легке поколювання і прохолоду. Відчуття було приємним. Незабаром я зняла вінок, нарвала свіжої кропиви, обклала нею голову і зверху пов’язала хустку. Кілька разів за день міняла пов’язку і навіть спати лягла в такому вигляді. На ранок прокинулася з абсолютно «чистої», «свіжої» головою і подумала: може, це і є та сама травичка? На всякий випадок вирішила тимчасово змінити свій традиційний головний убір. З кропив’яної пов’язкою я не відчувала ні запаморочення, ні звичної слабкості і головного болю, тому носила її майже все літо.
Одного разу, стоячи на ганку, милуючись своїми квітами і плануючи, які куди пересадити, я несподівано відчула, ніби хвиля облила мене по потилиці і спині. Немов криничною водою обдало – такої потуги була та хвиля! Я присіла на лавочку і відчула небувале полегшення …
Після цього у мене зникли головні болі, а сили подвоїлися. Я стала набагато бадьоріше і енергійніше, прямо як мої невгамовні сусідки. Так що ще через рік я майже нарівні з ними освоювала овочеві грядки.



Написать ответ