Емоційний інтелект



Емоціональний інтеллект


Світ стає все більш технологічним, і, щоб досягти успіху в житті, треба володіти розвиненим інтелектом. Емоції відсунулися на другий план. Сприйняття почуттів, якому приділялася так багато уваги в XIX-XX століттях, втратило свою актуальність. Ще недавно такі міркування здавалися логічними, але зараз соціальні психологи бачать у них серйозну помилку. У цій новій ситуації ми намагаємося розібратися разом з московським психологом Галиною Вікторівною Грубальской.


- Як ви думаєте, – запитує Галина Вікторівна, – чому не всі золоті медалісти виправдовують надії батьків і педагогів? Чому люди з високим рівнем IQ не завжди стають хорошими фахівцями? Справа в тому, що методика розрахунку цього коефіцієнта інтелекту не враховує багатьох параметрів, життєво важливих для подальших перспектив людини.
Чим би ми не займалися, ми перш за все взаємодіємо один з одним. І справжній ключ до успіху, як вважають психологи, мають ті люди, які мають здатність до спілкування. А це вже – область емоцій. Адже повноцінне спілкування можливе тільки при готовності до співпереживання.
Здатність співпереживати, доброзичливе ставлення до світу і людей психологи називають емпатією. Здавалося б, це властивість дано нам від народження. Маленька дитина легко відгукується на чужу біду. Він не пробіжить мимо пташки, яку поранила кішка. Бачачи плаче друга, присяде поруч і теж заллється сльозами. Але пізніше безпосередність емоцій втрачається, діти починають відрізняти власні переживання від чужих. І щоб емпатія збереглася, треба вчити їх співпереживання – умінню ставити себе на місце іншого, перейматися його емоціями. А для цього людина повинна бути досить розвиненим емоційно.
Галина Вікторівна виділяє кілька рівнів емоційного розвитку особистості.
По-перше, необхідно вміти розбиратися у власних емоціях, оскільки саме почуття нерідко визначають найважливіші рішення, включаючи вибір професії чи супутника життя. Люди, не усвідомлюють, що діється в їх душі, часто роблять помилки, які ведуть до життєвих поразок.
По-друге, своїм внутрішнім світом треба навчитися керувати. Не давати влади негативним емоціям, таким як страх, заздрість, роздратування, гнів, злість. Тільки позитивна мотивація стимулює творчий потенціал і працездатність – дві якості, які ведуть до успіху.
По-третє, власні емоції треба навчитися контролювати. Інфантильний чоловік імпульсивний, схильний до поривів, а на глибокі почуття і відповідальні рішення його не вистачає.
Багато людей, що зуміли домогтися життєвих успіхів, мають дуже цінною рисою характеру – самодисципліною. Прагнення до самодисципліни формується теж у дитинстві. Галина Вікторівна розповіла мені про цікавий дослідженні, що тривав 16 років і доказали, що вже в ранньому дитинстві люди здатні стримувати свої пориви.
На першому етапі цього експерименту перед – чотирирічним дитиною клали шоколадну цукерку в яскравій обгортці і залишали одного, але з умовою: якщо він не з’їсть її відразу, а потерпить до приходу дорослих, то отримає ще одну цукерку.
Спокуса викликало у дітей внутрішній конфлікт. Щоб не бачити ласощі, одні малюки закривали очі і навіть намагалися заснути. Інші ж не могли втриматися і, залишившись на самоті, відправляли цукерку в рот.
Коли цим хлопцям виповнилося 20 років, їх знову зібрали і детально розпитали про те, як вони живуть. З’ясувалося, що ті, хто в ранньому дитинстві вмів стримувати миттєві бажання, добре адаптувалися в суспільстві. Вони були впевненіше в собі, спокійніше, легше справлялися з труднощами. Вихований з дитинства самоконтроль дозволив їм ставити перед собою усе більш важкі і відповідальні задачі і досягати успіху. Ті, хто в дитинстві не встояв перед спокусою цукеркою, розвивалися інакше. Ці молоді люди гірше адаптувалися в суспільстві, не вміли відстоювати свої інтереси, погано переносили стреси.

Деякі з них, страждаючи невпевненістю, постійно заздрили оточуючим, нервували, дратувалися, вступали в конфлікти і програвали.
Результати цих досліджень, підсумовує Галина Вікторівна, дозволяють зробити висновок: здатність протистояти різного роду спокусам і спокусам, а також уміння вичекати відповідний момент для прийняття відповідальних рішень – основа життєвого успіху. Для досягнення мети потрібна витримка, яка залежить від емоційної підготовленості. Іншими словами, емоційна спроможність, що дозволяє жертвувати миттєвими благами заради великих досягнень, розширює можливості самореалізації.
Слухаючи Галину Вікторівну, я подумала, що ми вибираємо не тільки між сьогохвилинними благами і майбутніми досягненнями. Ще важче дається нам інший вибір – між своїм і чужим благом. Він завжди був не простий, а в наш час, коли у людей з’явилося стільки спокус, здається, взагалі втратив актуальність. Ми живемо у вік індивідуалізму, прагнемо передусім до власного блага.
– За що жорстоко розплачуємося, – підхоплює мої слова Галина Вікторівна. – У міру ослаблення зв’язків з іншими людьми ми все сильніше страждаємо від самотності та ізоляції. Дефіцит співпереживання та взаємодопомоги веде до душевних страждань. Альтруїстичне, тобто спрямоване на благо інших, поведінка – це не тільки моральний принцип. Це – необхідність і доцільність. Емпатія і готовність співпрацювати з усіма, з ким зводить життя, – єдино можлива норма цивілізованого суспільства. Я б сказала так: настав час людей з розвиненим емоційним інтелектом .
Остання фраза Галини Вікторівни кілька спантеличувала. Інтелект – здатність мислити, пізнавати, емоційність – здатність відчувати . Але як їх поєднати? На пам’ять прийшло вираз, промайнуло в спогадах Горького про Толстого. Лев Миколайович, за щось критикував Горького, закінчив розмову словами: «Серце у вас розумне!». Так великий письменник поєднав інтелект з емоціями . А що розуміють під емоційним інтелектом сучасні психологи?
Емоційний інтелект – це таке поєднання інтелекту та емоцій , при якому людина здатна розбиратися в своїх і чужих почуттях, рахуватися з оточуючими і будувати з ними відносини на основі довіри і співпереживання. Це дозволяє людям легше взаємодіяти один з одним в колективі, реалізуючи свої здібності і не заважаючи творчому прояву інших. Давайте згадаємо, як поводяться діти під час гри, – запропонувала Галина Вікторівна. – Одні лідирують, інші підкоряються – це залежить від характеру. Але психологів цікавить ще й те, як дитина вписується в колектив. Виявляється, найкраще це роблять ті діти, які, включаючись в гру, не прагнуть відразу нав’язувати свої правила. Спочатку вони уважно стежать за чужий грою і помічають її правила. Потім намагаються якомога точніше їм слідувати. І тільки закріпивши своє позитивне становище всередині колективу, діляться власними планами. Це – прообраз так званого соціально-компетентного поведінки: спочатку співпрацю з підпорядкуванням чужими правилами, а потім спроба запропонувати свої конструктивні ідеї. Погодьтеся, для такого підходу потрібне вміння чути і розуміти оточуючих, тобто емпатія.
У сучасному суспільстві намітилася нова тенденція. З’явилася потреба в людях, що володіють емоційним інтелектом . Для великих компаній, де безліч співробітників з різними характерами та поглядами спільними зусиллями вирішують складні завдання, це необхідна умова. Фахівці з підбору кадрів за допомогою хитромудрих тестів формують колектив саме за цією ознакою. З часом тому, хто з усіх сил прагне заявити про себе, не рахуючись з потребами і почуттями навколишніх, буде важко знайти престижну роботу, яким би хорошим фахівцем він не був.
Права Галина Вікторівна чи ні, покаже час. А я не здивуюся, якщо побачу в газеті таке оголошення: « Потрібні люди з емоційним інтелектом ».


Написать ответ