Робота лікаря-патологоанатома



Робота лікаря-патологоанатома
Георгій Герасимович Автанділом, професор кафедри патологічної анатомії Російської медичної академії післядипломної освіти – хранитель і продовжувач славної династії медиків. Були лікарями його батьки, стали ними його дружина, син і дочка. Довгі роки Автандилов був патологоанатомом і судово-медичним експертом, успішно трудився на посаді головного патологоанатома МОЗ Росії. Автандилов обраний академіком РАПН, а в 1993 році Кембриджський університет визнав його «інтелектуалом світу».


– Зі шкільних років відомо, що герой тургеневского роману «Батьки і діти» Базаров помер, заразившись при розтині трупа. А для сучасного патологоанатома існує така небезпека?
– Це уявлення безнадійно застаріло, воно може бути озвучено лише в обивательському розмові. Небезпека для патологоанатома в іншому. Він може заразитися при розтині людини, померлої від якоїсь інфекційної хвороби: СНІД, чуми, сибірської виразки, холери … Один з моїх колег порізався під час розтину померлого від правця. Доктора довелося лікувати протиправцевої сироваткою. Але біда, як кажуть, не приходить одна. Цей же доктор поранив собі руку, працюючи з тілом хворого, який загинув від сказу. І йому знову довелося перенести курс досить хворобливих ін’єкцій.
Але такі випадки не так вже часті. А взагалі, сучасний фахівець захищений від трагічних наслідків. У нас в екіпіровці є, наприклад, спеціальний протичумний костюм і багато іншого.


– Ви з власного досвіду знаєте, – що патологія нерідко доводиться працювати і з тілами давно померлих. Наприклад, ексгумованих на вимогу слідства або суду. У таких випадках зростає небезпека зараження лікаря, ускладнюються умови роботи?
– Будь біологічний «зіпсований об’єкт», якщо допустимо такий вираз, таїть в собі небезпеку. Що стосується складності, «неестетичність» нашої праці … Така медицина, той, хто йде в неї, повинен володіти певним мужністю. А загрожує патологу та інфекція, яка живе в тілі померлого. Згадайте історію розтину гробниць фараонів. Адже багато вчених, які працювали з муміями, надалі самі померли. Це породило легенду про прокляття фараонів. Але загинули-то археологи від грибкової інфекції.

– Георгій Герасимович, ваша професія простій людині здається лякає. Про патологоанатоми не пишуть в популярних виданнях, згадують лише іноді про судових експертів. А ви і ваші колеги ким себе відчуваєте? Підручними Харона – міфічного перевізника людей в царство мертвих або нащадками Гіппократа?
– Безумовно, ми служителі Гіппократа і до ритуальних обрядів не маємо ніякого відношення, це сфера культових установ та спеціальних служб. Ми ж працюємо, як все клініцисти, заради збереження здоров’я людини. Широко поширена помилка, що патологоанатом має справу тільки з тілами померлих людей. Насправді ми разом з лікарями інших спеціальностей активно беремо участь і в діагностиці та лікуванні хворих. Робимо тисячі гістологічних лабораторних аналізів (зі шматочків тканин) і мікроскопічних досліджень, щоб поставити або уточнити діагноз пацієнта, допомогти лікарю. На основі наших висновків лікуючий лікар визначає, чи потрібно його підопічному оперативне втручання, призначення хіміотерапії або опромінення, або інших засобів. Сьогодні число наших хворих в 20-30 разів більше, ніж досліджень на померлих.
Ну а щодо мертвих … Саме на основі нашої науки і досвіду розвивалася сучасна клінічна медицина. Адже тільки після розтину можна достовірно переконатися в стані організму. Як працювало серце, де стався збій, як змінилася печінку, що творилося з нирками і так далі.
Як працює патологічна анатомія? Перше наше діло – встановлення прижиттєвого морфологічного (за будовою тканин) діагнозу. А в разі трагічного результату уточнюємо причини смерті для правильних висновків та успіху лікування таких хворих в майбутньому.
Взагалі людство навряд чи змогло б існувати, якби не створило нашу галузь медицини. Бо тоді воно піддалося б опустошительному навалі багатьох небезпечних хвороб. Найскладніші процеси в організмі, вигляд збудників різних інфекцій розкриті за допомогою патологоанатомії. І ще одна важлива практична наша мета – строгий контроль за правильністю діагностики. Відомо, що поставити точний діагноз у ряді випадків дуже складно. По-перше, тому, що сьогодні зареєстровано понад 60 000 захворювань. По-друге, одна і та ж хвороба у різних пацієнтів протікає по-різному. І не так уже й рідко трапляється, що лікар лікує хворого від одного недуги, а патологоанатом визначає у пацієнта інше захворювання … За статистикою, такі розбіжності становлять 10-15 відсотків. На щастя, багато хто з них вдається усунути за життя людини і успішно завершити його лікування.
І не поспішайте звинувачувати в цих розбіжностях лікуючого лікаря. Сучасна наука все ще не може точно визначити механізм виникнення та перебігу деяких хвороб. Але ми не залишаємо без наслідків жодного випадку таких розбіжностей в діагнозах і даємо інформацію адміністрації клініки, лікарні, щоб зробити висновки і підвищити
ефективність лікування.

– Ну а якщо при розтині виявиться така помилка лікуючого лікаря, яка привела до неправильної тактики лікування і смерті людини? Вас тоді не роздирають протиріччя гамлетівські «бути чи не бути, доповісти – не доповісти»? Вас не зупиняє почуття корпоративної солідарності?
– Для лікаря понад усе його професійний обов’язок, інакше він не гідний свого звання. І ніякі особисті стосунки не зупинять на шляху до істини. Коли ми встановлюємо факт розбіжності прижиттєвого діагнозу з висновком патолога, то оцінюємо його з трьох точок зору. До першої групи відносимо таких пацієнтів, які були дуже пізно доставлені в клініку і у лікаря просто не було часу і можливостей для потрібних досліджень і вжиття заходів в ім’я порятунку життя хворого.

До другої групи зараховуємо тих, кому помилковий діагноз був поставлений на попередньому етапі лікування, скажімо, в районній поліклініці перед направленням до лікарні. А третя група хворих, сама нечисленна (півтора-два відсотка), складається з осіб, у яких помилка в лікуванні викликана неправильними діями лікаря.
І в цьому, останньому випадку ми по багатьом пунктам аналізуємо, чим була викликана така помилка. У лікаря було мало часу для глибокого обстеження хворого? Він переоцінив себе і не запросив консультанта? Або невірно оцінив рентгенівські знімки, або їх якість була поганою? Словом, кожен випадок розслідується по безлічі позицій.

– А що відбувається, якщо встановлено, що лікар виявив недбалість? Яку він несе відповідальність?
– І адміністративну, і кримінальну. За десятиліття своєї практики патологоанатома я бачив всяке … Два хірурга після важкого дня грають в хвилину відпочинку в шахи. У цей час підходить сестра і питає, чи можна переливати хворому Н. певну групу крові. Один з хірургів, дивлячись на тарілку з пробами крові, кидає: «переливати». Сестра робить свою справу, а хворий помирає … від несумісності груп крові. В будь-якій ситуації медик не може забувати, що він перш за все лікар, а не майбутній чемпіон з шахів. І, звичайно, цих хірургів судили …
Коли я працював в одній з кавказьких республік, був ще більш вражаючий випадок. Кількох пацієнтів лікували від парші, грибкового ураження шкіри голови. Їм було призначено рентгенівське опромінення. При першій же процедурі рентгенолог відволікся і забув поставити в апараті запобіжну металеву ширму. Так і «лікував» своїх пацієнтів. В результаті у деяких з них підвищені дози опромінення викликали розплавлення кісток черепа. Рентгенолог отримав вісім років позбавлення волі, але пацієнтам-то здоров’я не повернеш!

– Нещодавно мені потрапило на очі друге видання книги «Москва бандитська», і знову там висловлюються припущення про злочинний «промисел» з продажу людських органів. Я знаю про суто негативної реакції медиків на такі повідомлення, але вони з’являються в пресі знову й знову. Може бути, немає диму без вогню? І чи не з’явиться злочинець-патолог, що сприяє «бізнесу» на органах людини?
– Виключено! І з моральних, і з технічних причин. Я особисто вважаю, що комерція і медицина несумісні. А торгівля людськими органами неможлива ще й тому, що занадто складна операція по їх пересадці від донора пацієнту і обмежена безліччю умов. Та й зберігати окремі органи можна тільки протягом дуже короткого терміну.

– Ви детально говорили про значення розтину померлих для медицини та лікувальної практики. Але ж часто родичі померлого не хочуть, щоб з покійним проводили таку операцію. Бувають на цьому грунті конфлікти?
-Так, трапляються. Ваше питання торкнувся дуже гостру проблему. Не всі знають, що, наприклад, в мусульманському світі категорично заборонено розтин тіл. Тому весь багаж патологоанатомії заснований на європейському досвіді. Тривалий час проти виступала і наша православна церква. Перші дозволи були отримані для розтину трупів страчених злочинців. За радянських часів закон передбачав цю процедуру як обов’язкову, а й тоді траплялися ускладнення. Я працював в одній з північнокавказьких республік, і нам доводилося займатися своєю справою пізно вночі. А бувало, що родичі викрадали тіло померлого з моргу … Якось вони увірвалися з кинджалами в окрему кімнату, і лише витримка і авторитет лікаря допомогли уникнути біди. В європейських же країнах родичі самі нерідко звертаються до патологу, щоб точно встановити, від чого помер їхній близька людина, чи можна пред’явити позов у суді і т.п.

– А що каже про це сучасний закон? Чи обов’язково розтин померлого в лікарні і в яких випадках? Що робити лікарю, якщо родичі категорично заперечують?
– Я вже говорив, що раніше розтин було обов’язковим у будь-якій лікарні. Але розвиток демократії, боротьба за права людини призвели до того, що в більшості країн світу в законодавстві є пункт про згоду родичів на розтин. Таке правило існує і у нас. І це положення зв’язало руки патологоанатомам. Трапляються конфлікти такого роду: ми віддаємо тіло померлого, людини ховають. А через деякий час раптом виникає адміністративне розгляд або навіть судову справу. Або родичі померлого звинувачують лікаря в халатності, або слідчі органи виявляють кримінальну ситуацію. І тоді доводиться вдаватися до ексгумації.
Хочу нагадати ще раз: патологи вдаються до операції розтину не заради сам
ої процедури, а для пошуку істини, встановлення причин смерті, розвитку медичної науки. Встановлений нами точний діагноз хвороби і причини смерті дає в руки лікарів знання, які допоможуть їм зберегти в майбутньому багато життів. А як вчити анатомії студентів і початківців лікарів, без чого не зможе жити сама медицина?
Мені відомо про такий неординарний факт. Боротьба за права людини і зловживання свободою суспільства викликали серед учених рух … «За обов’язки людини». Справді, наші права в тій чи іншій мірі гарантовані законом і державою, люди це знають і звертаються за захистом. А от про свої обов’язки по відношенню до суспільства вони нерідко забувають!
У нас є право не видавати родичам тіло померлого без розтину, якщо є підозри на насильницьку смерть або небезпечну інфекцію. В інших випадках доводиться впливати на родичів силою переконання, якщо це необхідно. І більшість людей погоджуються на розтин померлого, якщо головний лікар або його заступник говорять з пацієнтами терпляче і з повагою, співчуваючи їх горю. Але життя вимагає прийняття спеціального закону, що регулює ці відносини.

– А як ви почуваєте себе вдома, в сім’ї, коли повертаєтеся з роботи, «жахливою» з точки зору простої людини? Вас не мучать спогади та бачення?
– Ніколи! Ніколи про це не згадую, не кажу ні будинку, ні серед друзів і знайомих.

Це своєрідне табу, захисна реакція організму. Ну а вдома завжди є чимало цікавих справ, обов’язків і тем для розмов, аж ніяк не пов’язаних з моєю професією …


Написать ответ